Груша НОЯБРСЬКА

Груша Ноябрська (Pyrus communis Noiabrskaia)

Походження — один із найпоширеніших сортів пізньої груші. Отриманий від схрещування сортів Зимова Деканка та Уссурійська груша. Завдяки участі уссурійської груші сорт вирізняється високою зимостійкістю й добре підходить для вирощування у різних кліматичних умовах.

ДЕРЕВО

Сила росту — середньоросле.
Крона — середньої густоти, округло-пірамідальна.
Пагони — середньої товщини, прямі.
Листя — овальне, зелене, гладке.

ПЛОДИ

Розмір — середні та великі, масою 120–200 г.
Форм — видовжено-грушоподібна, вирівняна.
Шкірка — гладка, щільна, зеленувата з жовтуватим відтінком у період стиглості, іноді з легким рум’янцем.
М'якуш — білий, соковитий, ніжний, дрібнозернистий.
Смак — солодкий, із приємною кислинкою, десертний.
Аромат — легкий, ніжний.

ДОЗРІВАННЯ ТА ВРОЖАЙНІСТЬ

Термін дозрівання — пізньоосінній сорт.
Знімна стиглість — жовтень.
Споживча стиглість — листопад – січень, у холодильнику плоди зберігаються до лютого-березня.
Врожайність — висока та регулярна, сорт скороплідний (починає родити на 3–4-й рік після посадки).

ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ

Місце — сонячні, добре освітлені ділянки.
Ґрунт — родючий, дренований, суглинковий.
Зимостійкість — висока (завдяки генам уссурійської груші).
Запилення — частково самоплідна, але кращі врожаї дають за наявності запилювачів («Конференція», «Вільямс»).
Стійкість — стійка до багатьох хвороб, у тому числі до парші, що робить її придатною для промислового садівництва.

ВИКОРИСТАННЯ

Свіже споживання.
Добре підходить для зберігання та транспортування.
Використовується для приготування соків, джемів, сухофруктів.